Вторинні Вигоди як Рушійна Сила Стійкості Дисфункціональних Стосунків

Значна кількість пар підтримує дисфункціональні моделі взаємодії, що часто зумовлені неусвідомленими емоційними перевагами, відомими як вторинні вигоди. Психіатр Віттіоріо Лінґіарді висловлює занепокоєння щодо тривалого збереження нещасливих союзів, які підживлюються цими прихованими дивідендами. Такі вигоди можуть включати отримання підвищеної уваги або, що є більш тонким механізмом, уникнення покладання відповідальності за власне життя та емоційний стан. Іноді ця динаміка навіть приваблює у стосунки так званих «рятівників», формуючи замкнене коло залежностей.

Однією з типових перешкод на шляху до змін є явище симбіотичної конкуренції, коли партнери неявно змагаються за право визначати спільну реальність. Наприклад, обидва можуть несвідомо займати позицію критикуючого батька у стосунках, що є формою боротьби за домінування у визначенні норм та правил. Психотерапевт Володимир Станчишин зазначає, що у парах, де присутня така конкуренція, один із партнерів неминуче залишається нещасним, підкреслюючи деструктивність цього суперництва. Усвідомлення цієї боротьби є першим кроком до деескалації конфлікту та переходу до більш рівноправної взаємодії.

Вторинні вигоди — це непрямі переваги, які людина отримує від збереження певного стану, навіть якщо він є деструктивним або нездоровим. Наприклад, роль жертви, як зазначають фахівці, є надзвичайно вигідною, оскільки вона забезпечує увагу та співчуття оточуючих, одночасно знімаючи вимоги щодо самореалізації чи активних дій. Психологи підкреслюють, що уникнення відповідальності та страх перед справжньою близькістю часто є ключовими прихованими мотивами, що утримують людей у дискомфортних умовах. Якщо людина отримує увагу лише тоді, коли нездужає, вона може підсвідомо саботувати своє одужання, аби зберегти цей канал підтримки.

Коли пари демонструють стійкий опір будь-яким змінам, існує ризик ятрогенії — погіршення стану навіть на тлі терапевтичного втручання. Термін «ятрогенія» походить від грецьких слів «лікар» та «породжую» і описує негативні наслідки, спричинені медичним або, у цьому контексті, психотерапевтичним втручанням. У психологічній практиці це може проявитися як посилення симптомів або розвиток нових проблем через передбачувані «психологічні ігри», механізми яких детально описані в Трансакційному Аналізі (ТА).

Ерік Берн, творець ТА у 1960-х роках, розробив концепцію ігор, які заповнюють час і забезпечують негативне визнання, створюючи ілюзію близькості без ризиків, пов'язаних із щирою інтимністю. Подолання цього циклу вимагає свідомого розпізнавання активної гри, яку розігрують партнери, та ідентифікації конкретної вторинної переваги, яку вони отримують від відмови від змін. Аналіз ігор, як один із методів ТА, допомагає виявити приховані трансакції, що ведуть до передбачуваної «розплати». Шлях до більш здорових стосунків полягає у свідомій відмові від цих дисфункціональних сценаріїв, повертаючи відповідальність за трансформацію безпосередньо партнерам, що вимагає відмови від зручності знайомого дискомфорту на користь невизначеності справжнього розвитку.