Світ кінематографу зазнав непоправної втрати: не стало видатного німецького актора Удо Кіра, чия творча спадщина налічує понад двісті кінострічок, охоплюючи як європейське артхаусне мистецтво, так і голлівудський жанровий продукт. Артисту було 81 рік, і його відхід підтвердив його партнер Делберт МакБрайд після того, як Кір помер у шпиталі у Палм-Спрінгс, Каліфорнія, 23 листопада 2025 року. Ця новина стала значним ударом для шанувальників його унікального таланту.
Протягом шести десятиліть Удо Кір формував свою кар'єру, здобувши культовий статус завдяки раннім співпрацям з Енді Ворголом та низці незабутніх втілень ексцентричних персонажів та антагоністів. Його творчий діапазон був надзвичайно широким, що дозволяло йому віртуозно переходити від експериментального мистецтва до мейнстрімних проєктів. Зокрема, він неодноразово працював із визначними режисерами-авторами, серед яких Ларс фон Трієр, Райнер Вернер Фассбіндер та Вернер Герцог.
Кір був не лише обличчям незалежного кіно; його впізнавали глядачі й завдяки ролям у комерційно успішних стрічках, таких як «Блейд», «Армагеддон» та комедійний хіт «Ейс Вентура: Детектив тварин». Його здатність до акторської трансформації була феноменальною, дозволяючи йому бути однаково переконливим у ролі злодія у фантастичному бойовику та у складній, авторській драмі. У фільмі «Меланхолія» (2011) він також демонстрував свою майстерність.
Останнім завершеним проєктом у його фільмографії став політичний трилер «Таємний агент» (The Secret Agent), знятий Клебером Мендонса Фільо, який представили на Каннському кінофестивалі 18 травня 2025 року. У цій стрічці Кір зіграв роль Ганса, кравця. Фільм, що отримав приз за найкращу чоловічу роль для Вагнера Моури та приз за найкращу режисуру для Мендонса Фільо у Каннах, підкреслює високий рівень проєкту, у якому Кір завершив свою кар'єру.
Народившись 14 жовтня 1944 року у Кельні, Кір пережив бомбардування шпиталю, де він з'явився на світ, що стало частиною його неординарної життєвої історії. Його безстрашні та неординарні виконання ролей, а також унікальний внесок у розвиток міжнародного кінематографу, закріплюють за ним спадщину справді оригінальної та непересічної постаті. Його присутність у таких стрічках, як «Догвіль» (2003), свідчить про його постійну залученість до високохудожніх проєктів протягом усієї його довгої кар'єри.
