Нове дослідження, опубліковане в журналі Science Advances, ставить під сумнів попередні уявлення про дієту неандертальців. Вчені з Університету Бордо та Університету Мічигану представили докази, що вказують на можливе споживання неандертальцями личинок, що містилися в гниючому м'ясі. Ця знахідка може пояснити високі рівні азоту-15, виявлені в кістках неандертальців, які раніше інтерпретувалися як свідчення гіперм'ясної дієти. Дослідження, очолюване Мелані Бізлі з Університету Пердью, базується на гіпотезі антрополога Джона Спетта з Університету Мічигану. Спетт припустив, що давні люди могли вживати зіпсоване м'ясо та рибу, що містили личинок. Експеримент Бізлі, який аналізував рівні азоту в розкладаній людській тканині та личинках, показав значно вищі рівні азоту в личинках порівняно з тканинами. Це свідчить про те, що неандертальці та ранні Homo sapiens могли регулярно споживати м'ясо, заражене личинками. Високі рівні ізотопу азоту-15 у кістках неандертальців раніше вказували на те, що вони були на вершині харчового ланцюга, споживаючи більше м'яса, ніж такі хижаки, як леви та вовки. Однак, люди не можуть перетравлювати велику кількість білка без ризику «білкового отруєння». Споживання личинок, багатих на жири та поживні речовини, могло бути ключовим фактором, що дозволяв неандертальцям отримувати необхідні поживні речовини, не перевищуючи безпечну межу споживання білка.
Історичні свідчення підтверджують цю теорію. Дослідники згадують спостереження полярного дослідника Кнуда Расмуссена, який у 1931 році описав, як інуїти з апетитом їли зіпсоване м'ясо, повне личинок, вважаючи їх «живим м'ясом карібу». Це підкреслює, що в багатьох культурах личинки та ферментовані продукти вважалися делікатесами. Хоча прямих археологічних доказів споживання личинок неандертальцями не існує, хімічний аналіз кісток надає вагомі непрямі докази. Сучасні культури, як-от сардинська, досі вживають сир Casu Marzu, що містить живих личинок, свідчачи про те, що споживання личинок не є чужим для людської історії та культури. Ці висновки змінюють наше розуміння дієти неандертальців, показуючи їх як більш адаптивних і винахідливих у пошуку їжі, ніж вважалося раніше.